Вона каже - люблю-люблю-люблю
А ти розумієш - час прощатись...
Її губи - не ті, що шукав і не ті що полюбиш
Ти знав це давно, ще із першої зустрічі
Та когось забути хотів
Чи розважитись
І зрештою - хто там дає, тобі без різниці
Важливо, що в тонусі ти, і в формі чудовій
Вона простягає до тебе свою теплу руку
Затепла, і трохи вогка, і тобі не приємно
Люблю, - каже, - тебе, люблю
А ти розумієш - що саме тобі час піти
Назавжди
Час прощатись, сказати їй все, але просто ідеш
Шепочеш на вушко - моє жабенятко, а думаєш - жаба
Натягуєш куртку - тобі подзвоню, подзвони
А потім зникаєш, десь може до літа
Або до весни
Або через рік...
Коли розбиваються мрії - не вмієш боротись
Коли доля тебе зажене в один із кутів
Приходиш до неї в обійми - вона тебе хоче
Як завжди...
І знову ідеш, щойно світло засвітить в тунелі
І знову - дзвони, тобі жабеня подзвоню
І що вас пов'язує дивного з нею?
Пов'язує час
Коли треба навіки прощатись
Та ти не прощаєшся, просто ідеш
До зими
Через рік...
