Відлуння осені -
як спалахи і рябіння від всюдисущих перестиглих плодів -
яблука, грушки - збирай-не-хочу! -
гупають безсило на візантійські брокати трави..
Феєричні ремінісценції під час ув´язненої в безчассі весни -
як дозвуки падінь переобтяжених гріхами душ
на схилі пізньої антики
(як і, звичайно, кожної перезрілої, декадентної цивілізації)..
Смугасті архієреї ос
то кружляють у дзижчанні панахид,
то у рум´яні тіла спочилих груш
жалять свої жалі..
Відлуння торішньої осені -
мов прогулянка крізь чистилище:
квасіння соків, бродіння вин -
апогей раю Бахуса-спокушеного янгола-спасителя,
винобрання і вакханалія, наскрізне зм´якчіння тіл
перед пеклом
перших морозів..
Мозаїка відлискiв осені -
на затерплій шкірці яблука -
сліди від укусів - вже cпробувана м´якіть
забороненого..
На молочній пліві душі -
перші сліди від чорних осиних дір..
