Присталий твій зір до кута,
де було твоє дзеркало,
від підлоги за голову.
Софіє... На що ти дивишся
в примарі тій, Софіє?
Шукаєш вікна в дзеркалах,
в руці монету грієш,
бо лише так ти відчуваєш
своє тепло.
Ти слухаєш, як падають предмети
за спиною,
і поки їх не бачиш,
назвати можеш будь-яким з імен.
Софіє, старість твою звати
інакше, ніж тебе.
Чи не її ім'я
в губах своїх затисла?
По волосу твоєму
вона до тебе йде,
до тебе сни ідуть,
до тебе світло перейшло.
Софіє,
на що ти дивишся,
де дзеркало було?
