слабший за вітер він
поборений біля ніг твоїх
лежить як здобич
і тягне голосні мов перебиту лапку
Не малюй туманів над морем
якого ніколи не бачила о цій порі
над ним дзеркальні хмари
твій лик повторюють
за світло слабший
і він поборений
у гладінь дивиться й скрапає
Срібло ночей чорніє і світліє
сонце за плечі сяде
і поміж стоп зійде
у роті метеликом б'ється язик
як ти породжуєш свій шепіт
Даремно ти ім'я своє шепочеш квітко
і пара з вуст іде
за стрілку слабше
воно в годиннику поборене сховалось
і чаїться
