брюнеткам личить червоне і з цим нічого не вдієш
з весною виросли ціни на моркву і буряки
у міста висохли сльози у міста давні надії
воно навчилося їсти життя з чужої руки
а ти навчилася грати а він навчився молитись
усіх вас вкупі мовчанка звела в глухому куті
пливуть кити а під ними дрейфують зміщені плити
і тиша тріскає навпіл під ваготою китів
коти гуляють дахами а дощ відлунює квітнем
вербове гілля у вікнах про щось своє шарудить
брюнеткам личить червоне – чому ж ти носиш блакитне
стискають горло до болю холодні пальці води
вербу сьогодні спиляли в повітрі пахло бензином
таку стару ніби вічну таку місцеву вербу
тобі у теплому лігві взяло й зробилося зимно
за всі обличчя на світі яких ніхто не забув
