Хтось нарешті зачинить ці білі небесні дверцята?
В них - самі кожухи, анемічна знемога перин.
Ця зима чи весна вже не друга, а, певно, двадцята.
Ці промерзлі бажання не знати з якої пори.
Хтось колись повмикає те сонце, і трави, і щебет?
І бруківку змарнілу нагріє до несхочу хтось?
Закричіть кольорово! Подібний до кашлю ваш шепіт.
Вимагайте весни! Два десятки обіцяних доз!
