Усе починається з погляду - тільки дивись:
осипаються стіни.
І пам`ять вертається вершником без голови.
І тане минуле, неначе земля Палестини,
неначе меди пахлави.
Латина дзвенить, наче мідь - і солодкі, як мід
ілюзії часу із золота, значень і миру.
І втрачений рай або край - це той самий бромід,
і втрачені гасла продовжують слати кумиру
з далеких печер-пірамід.
І голос, неначе латунь, оголошує суть:
коли донесуть, то тримайся того, що простіше.
І тане минуле крізь решето в білу росу,
і я, перейшовши потому печаль і грозу,
таки ні чорта не мудріша.
Минуле - минулому. Все починається знов.
І пам`ять стирається, тільки ще хочеться знати:
чи можна почати те ж саме із тих же основ
і як себе знову у тому, що буде - впізнати.
