Я бачу як мої знайомі люблять припиздіти,
Не брехати та гавчати, а саме пиздіти.
Їх багато, я саменький, д’Артаньян нівроку,
Спостерігаю за свавіллям, звичайно, я збоку.
«Та я, та я!» - це чую повсюди,
«Зроблю все аби з гімна вибитися в люди!»
Де ж то люди, а де ти, думаю про себе,
Срака рижої макаки виглядає в тебе.
То пиздіти чи не пиздіти, брехати чи мовчати,
Як же жити коли, хочеться кричати?
Та я забув, я – д'Артаньян, і все зробити можу!
Піду тихенько і насру гадюці в галошу.
