«…jego ręce splotły się w jedno z korzeniami drzewa.»
“Oda do rąk” H. Poświatowska
(«…його руки сплелися в єдине з корінням дерева.»)
„Ода рукам” Г. Посвятовська
мої пальці сплелися з корінням дерев
що колись зацвітуть наді мною узимку
зачіпаючи спогадом пам’яті нерв
твоє тіло в суху перевтілилось гілку
і на ній заблукав мого погляду птах
він сплітає нитки з лабіринту волосся
мінотавр мій сумний тче журбу на нитках
і благає рятунку німим розголоссям
розпростерши розпуку поламаних крил
птах зринає з гіллі у гіркім небажанні
і зриває з грудей твоїх камінь могил
той тягар ту незручність – моє споглядання
обіймаючи корені подихом губ
стогін пальців наповнює мертві клітини
тихим болем торкає згасаючий труп
що колись був житлом панни Каріатиди
іонічними струнами марних надій
ти підтримуєш музику тіла в повітрі
тішиш погляд свій видивом гаснучих мрій
моїм пальцям віддавшись розчинена в мирті
