Їхнє весілля призначено десь на серпень.
Всі бутіки оббігано – сукня, мешти...
Він озирається – де ж та, що вкрала серце?
Вкрала і щезла в темряві.
Мила, де ж ти?
Ні, не озветься.
Кроків її відлуння
буде звучати довго. Потім стихне.
Він її так любив. Недобру таку, малу…
тільки збагнув запізно – вона не з тих,
кОтрі виходять заміж – кОтрі лише присутні.
Посуд, брудні пелЮшки… добре, та не для неї.
Може, якби він зміг…
зміг докопатись до суті,
то зрозумів би, що… нелюб – він тільки нелюб.
І не пора йому кликати, рвати душу.
Все що було – було. Годі травити біль.
Радість – вдалось таки
знайти надійну віддушину.
Білий шовковий вельон. Білі троянди, білі…
І недарма він витерпів стільки, що бачить Бог .
Щезла вона раптово, наче в’юнИста ящірка.
Там, за десятим царством – інша чекає його.
Інша, котра полюбить.
Інша – молодша, краща.
