Повигорали зорі в рушнику
І ріже обрій вранішню хлібину.
Голубить промінь квіточку тонку,
Цяткує густо світла ластовинням.
Куняють на розсохлих парканах
Останні сни найголосніших півнів
І блимає очицями одна
Біленька хата з вікнами на південь.
Умились трави зимними слізьми,
Потягується в сад стежина чорна…
Ще хвилечка – і цю застиглу мить
Зітруть одвічні метушливі жорна.
