В тебе очі зелено-сумні,
Навіть, літечко їм не розрада.
І думи, як хмари, тяжкі й навісні,
Стоять поміж нами, як зрада.
Сказав, як поранив: усе суєта, -
І вірші твої, й рушники вишивані.
А я, як приречена, просила життя,
Та очі зелені були невблаганні.
Ти будеш топити тугу в вині.
Я ж буду її вишивати словами.
Й про очі забуду зелено-чужі,
Які так кохала без тями.
Оксана Максимишин-Корабель
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design