Гамак у зимовому парку
посеред Європи.
Я лежу
така спрагла за нештучністю,
за знятими окулярами,
за розфокусованістю
своєї ручної міопії,
і кожна притока Ізару затікає мені в очі,
кожна гілка тоненько проростає мені в зіниці,
і кожне, бодай найбуденніше, цвірінь –
немов нашіптане коханцем на вухо,
настільки воно для мене,
і кожну палицю принесено хазяїну
на мою честь.
Лежу така стишена,
немов твоя рука на моєму животі,
нижче родимої плямки,
вище колись трикутника,
а тепер бісектриси кута...
На весь парк
я розговлююся посмішкою
приголубленого байстрюка.
