Не торкайся мого плеча:
там горить, там ятрить печать -
так великий небесний Гончар
позначає свої творіння…
Підпис цей, це клеймо пече,
коли Перший із-за плечей
хтиво й хижо мені рече,
що я мушу і що повинна…
І мов пліть розтина рамено,
так що кров напинає вени,
так що слина кипить й горенить –
коли Другий торкнеться плоті .
Його дотик – це хна згустіла,
пил зірок і ангоб на тілі,
спалах пам’яті, пал світила
і пульсуюче «Хто ти? Хто ти?...»
Хто я?...
В центрі Всесвіту круг гончарний…
Відблиск зорь на брунатній глині…
Танець сонць, золота нуртина…
Пальці грають – рамена, спина…
Майстер ліпить в святім мовчанні…
Майстер ліпить … /З чола у тишу -
Краплі поту – нові світи,
Ще безлюдні, ще молоді…/
«Під руками у нього – ти!» -
шепіт Другого -
спогад вишній.
