Рибалив сон мені тебе в густих осоках,
а з неба зирило на нас видюще око.
І розгортався маків світ з дупла мачини
на непритомних нас обох сновид причинних.
Ходили бусли по воді, снували спокій,
аж доки наш таємний сон поріс глибоко.
а потім з нами кияхи важкі причалив
до дна, де місяць колисав свої печалі.
Осів сколочений намул, а дві рибини
ковтали змовчані слова гірчин полину.
І маків світ, і осока ставали снами,
як ті рибини, що у снах були не нами
