Час чекати під сітілайтами. Букви зчитувати з білбордів.
Мені тебе нескінченно мало в миготінні цих світлофорів,
в напівсповнених нічних клубах і в акцентованих барах,
в рогатих монстрах-торолейбусах і у таксі мені тебе мало.
І ця думка гострим камінням пробиває струхлявіле днище.
Тиняюся будь-де: поза межами, в межах різних приміщень
та чіпляюсь за голос у слухавці, бережу його мов повітря.
І здіймає мене лише спогад, лише Ратуші чорняве вістря.
Мені тебе мало! Так мало буває клубного пост-коктейлю.
Я вже бачу не площу перед собою, а незворушну скелю.
Ти десь стоїш, так, але на відстані трьох мільойнів кроків.
Мені мало тебе в цьому місті вад, пристрастей і пороків.
Поденно тебе втрачаю, тому посекундно себе картатиму.
Промальовую чорним вугіллям не відзначені нами карти.
Ніч під ноги стелиться світлом, п'ю її аж до дна зухвало..
Але це нічого не значить. Бо мені тебе мало, ой як мало!
