Чотири богині танцюють у морі. І я –
зміїста форель, що струминня збиває під ними.
Регочеться літо. Купається сиве хлоп’я,
скидаючи набік своє облітання озиме.
Повітря як сукня – тонке і сріблясте. А я
вже вгору по сходах несу намиста і відлуння.
Минулі часи виростають із сонячних ям,
із сонячних ям устають ворохобні красуні…
Чотири богині у бубон горіховий б’ють –
засмаглих сміливців скидають небавом у хвилі.
Медузи у роті – то їхня колишня могуть.
Вода у легенях – то їхнє жадане безсилля.
А далі – не знаю. Погнала кудись течія
ті пера блакитні, ті спалахи у крутанині…
А в синьому небі сміється сріблясте хлоп’я,
а в синьому морі танцюють чотири богині.
