Коли ми летіли із вирію в нашу барлогу,
бананові шкірки жбурляли у нас бандерлоги.
Хоч ми прикривали тили баобабом розлогим,
та березень ледь не піймав на шерхановий зуб.
Весні ж заморочили голову різні шакали,
і ми через неї у літо спокійно зникали,
де бурий Балу на ріку переплавив дзеркала,
яка відбивала б у наших очах новизну.
Аби попід сонцем, оправленим міддю настурцій,
гортали ми книгу життя у земній палітурці,
аж поки латки і патьоки у світ розійдуться.
«Яка, ну яка вона?» - хитро б запитував Каа.
Багіра, але вона точно про це не розкаже,
залишила б усміх на шкірі піщаного пляжу,
і так, щоби Мавглі одразу його не завважив,
а тільки у сні по опівночі нас погукав.
