Гей, Миколцю рудий, а вийди до мене в сад.
Най сьогодні я буду ліпшою із дівчат.
Довгі коси най будуть кращими із одеж.
Ну ж бо, кидай усе і швидше кажи, що йдеш!
У садочку хрущі, морелі цвітуть – диви.
Жовті зорі, мов сливи, в метрі від голови,
і гаряча трава лишається на спині,
і солоні вуста у медові і вині...
Я покажу, а ти дивися й очам не вір:
поміж грушами ходить теплий дрімотний звір,
сонне щастя впускає в серце – лежи, дрімай.
І ні смутку тобі, ні прикрості вже нема.
Он спускаються чуда в груші і череду,
як наловишся, в чорні трави і я прийду.
Запалає садок із нами в єдину мить.
Довга ніч по садку, як вивірка пробіжить...
Мій Миколцьо – червоних кучерів чагарник.
В ньому тонуть хрущі, неначе старі човни,
в ньому пісню свою витьохкує соловей...
Я чекаю на тебе, ладо–Миколцю, гей!
