А трави хвилями колише в пащі поля.
Ідуть дощі, вклякають пальці вітряків,
Посходять паростки торішніх меланхолій.
І я – одна. Чекаю. Все, як ти хотів.
На олтарі – туману бринза, листя бронза.
Простоволоса, мов читає заповіт,
мадонна молиться про звістку від Алонсо,
і жовтий віск пускає слину на живіт...
Дороги в’ються, жили в’ють… Збирають воду
старі городи, де вродила ковила.
Холодним двóром тільки чорні вина бродять,
за сонні луки заступається імла,
За мене – стіни.
Стало моторошно спати.
Ночами стогони доносить від ріки.
Ідуть вітри. Дерева туляться до хати.
І я одна. І мелють, мелють вітряки...
