Паралельні твої дороги такі далекі,
Землю димом повило, ніби крилом лелеки,
І важкі виногрона цідять любов у глеки,
Ніби два моїх передсердя на гребінцях.
А якби повернути зараз до того літа...
Ніби сірі лелеки, клекотом говорити
Про кохання і божевілля, у щем сповите,
Про Ліліт, на яку весь час говорив – Лоліта,
Про взаємне мовчання, вистояне в серцях...
Червоніють на сукні ягоди журавлини.
Ти вгадав, я і справді виліплена із глини!
Із блакитної і німої. Загравні вина
Розливаються небом, вечір на сніг ворожить...
Я ходила тим садом. Знаєш, він зовсім дикий.
Мертвий терен голодним змієм у спину дихав.
Їла яблука недостиглі й просила тихо:
Розвінчай нас, будь ласка,
сонний осінній боже...
