І світло, і мудрість, і Плід із правічного Древа -
Іще він не виріс - спокоєм сповнений Сад …
Ти снив чудесами, ти – яблуко в Божому чреві,
яким Він поснідав тисячу років назад.
Ти снив невагомо, ти бачив невидимі ріки,
де, наче рибини, плескалися нові світи...
У снах твоїх білих гравери прадавньої Іки
творили послання, що марив-навіював ти…
І доки ти спав, дощ розпорошував спори,
які проростали в зачатки майбутніх морів…
А руки всевладні вдягали рясні омофори
із сонма галактик на груди твоєї землі…
І тепло було, і пахло травою й безмежжям,
грудним молоком, останнім букетом троянд,
вином із віршів - терновим і в бутності першім,
що випив Господь тисячу років назад…
Ти снив чудесами…
Ти снитимеш ними до віку,
допоки із серця крізь душу, крізь муку, крізь плоть
Не виросте Сад і в ньому, прикривши повіки,
нарешті в тобі відпочине твій сивий Господь.
