Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44512
Рецензій: 87043

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Вірш

Я, якої не було

© Ніка Новікова, 26-02-2013
                 була у нас тут одна минулого літа
                 босою танцювала, співала молитви
                 сірій брудній підлозі ЖеДе вокзалу.
                 (із залу чується кашель, сміх
                 і вітер)
                 а потім її не стало.



Коли мій кращий янгол, воїн світла,
праве крило Небесного Генерала
сказав, що хоче стати людиною,
зустріти жінку, ростити сина і
можливо доньку, а краще двійню,
назавжди забути небесні війни
за видимість правди, пропащі душі,
і пити саке, хоче їсти суші,
жалітися пастору, гуру, ребе,
навчитися жити заради себе,
повірити в поспіх – міського бога,
боятись, наприклад, лише за ноги,
натерті неношеними черевиками;
побути простим собі чоловіком.

А не янголом, воїном світла,
крилом Небесного Генерала,
сумною птахою,
вкритою золотою цвіллю.

Я змовчала.
Я не настільки собі довіряла,
щоб зізнатись у божевіллі.


2.
І я кладу йому теплу руку на біле міцне плече.
Питаю, звертаючись швидше до себе: хто ти?
Дурна субособистість, кволий торішній щем?
Чи серед янголів теж трапляються
ідіоти?

[Стукнуло. На балконі, кажу. Зірвала одна із банок.
Певно, томат. Мовчить. Звісно. Що відповість янгол?
Хто йому я: інь, янь? Може я просто п'яна?
Янгол – перша і краща ознака гострої
шизофренії.

Перекипає чайник. Розквітають звичайні речі.
Там, поза нами, сад. Тільки сонце іде тим садом.
Тут, поміж нами, терен. І немає надії на втечу.
Чуєш мене? – питаю. Він мовчить.
І чомусь – радіє.]


3.
Слухай, кажу, розумієш, – він розуміє, – ну, по-перше,
Люди – страшенне лайно. Просто мотлох, якщо дозволиш.
То обирають заповіді без гріхів, які не замолиш,
то жертвують тим,
що найдешевше.

[Німіють руки, нервую, збиваюсь.
Згадую: треба зробити чаю]

Якщо все склалось відносно добре,
за вікнами не вибухають бомби,
і ноги у тебе, і руки цілі,
лиш білі крила трохи у цвілі,
ти маєш батьків і вищу освіту,
читаєш взимку, мандруєш літом,
збираєш і сушиш собі цикорій,
їздиш в єгипетські санаторії,
любиш усіх (без винятків, збочень),
всі тебе теж люблять, аж хочуть

тоді за склянкою віскі у спальні,
знаходиш в собі проблеми ментальні,
закінчуєш у лікарні.


4.
У горлі пересохло. Іду на кухню за соком.
Взяти дві склянки... Дві склянки? Стоп.
Який ще янгол? Швидше квиток у!..
Видих. Іду за соком.

Вертаюсь.
Сидить у глибокому кріслі,
поцвілені крила на килим звисли,
дивиться пильно. Кудись крізь мене.
Очі його дивовижно зелені…
Одразу і не помітила.

- По-третє, знаєш, мій кращий янголе,
[так і запишуть в мою мед.карту]
бути людиною – геть невесело,
і – не варто.


5.
Місяць такий великий…
Здається, повня. Здається, досить.
Розтираю пульсуючі скроні. В кімнаті холодно. Ось – осінь.
Так, встати, тоді – фіранки. Ввімкнути світло. Випити кави.
Він гладить моє волосся… Білим дотиком обпікає…
І, здається, я божеволію. Тільки це мене не лякає.


6.
Думаю: дивні, дуже дивні у Генерала бувають жарти.
Сильні виграють, а розумні піддадуться у першій партії;
чисті знітяться, а у тебе, двадцяти-з-невеликим річної,
жінки-мороку, дівки-вимовчу, без омріяного і вічного,

а у тебе, на фоні неба такої маленької і убогої,
/що б ти зрештою не зробила,
що б ти зрештою не сказала/,
мовчки просить допомоги
найкращий янгол, твоя хвороба,
надія на те, що все буде добре,
найкращий янгол, крихкий і чистий,

він,
ніби розбите скло,
праве
поламане крило
твоє і
Небесного
Генерала.

Це по четверте,
я не казала?


7.
Чуєш, засмучена птахо? – лягаю за спинкою крісла. –
Часом у снах і долонях лишається трохи кисню.
Смак його не винятковий. Смак той нагадує м'яту.
Тільки живі не розкажуть де її можна зібрати.
Тільки озера розкажуть, тільки дерева і квіти.
Світ його не таємничий, треба лиш трохи змістити
Якір своєї свідомості, літеру в точці нуль.
Треба лише розгадати мову лисиць і куль,
треба лише переплавити золото в щире олово.
Тільки тоді твоє небо
стане тобі на голову.


Він дивиться в очі, я мружуся сліпо,
в кімнаті стає невимовно світло,
у грудях моїх вибухає м'ята,
я хочу додати якесь по-п'яте,
я хочу додати якесь по-шосте,
та ніч затискає хронічним спазмом.
І я ридаю, і б'ю повітря,
Бо все дитинно мені просто,
Бо все гранично мені ясно...

А він і сльози мої витер.


8.
А він говорить.
[Темна кімната. Я боюся вмикати лампу.
Бо прозоре його дихання легко крає мене на клапті.]
– Сіре небо колись для тебе стане синім. Гранично синім.
Ціле небо – лише для тебе! [Я кричу або може плачу.]
Груди луснуть, запахне м'ятою. Мить ця буде багато значити.
[Він сміється чи може плаче. Сміх той синій і сльози сині.]

І довкола усе блякне, і довкола усе блідне,
Ми нарешті опиняємося за вдих до його світла.
Ми нарешті опиняємося
за межею моєї тіні.

.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 10

Рецензії на цей твір

це технічна проба відгуку, не стосується твору Ніки

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Стожар, 13-05-2013

стаю в чергу

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© kashtan, 05-03-2013

вітаю із світом

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 03-03-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга Ярмуш, 01-03-2013

....Плагиат...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© коник єгор, 01-03-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 28-02-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Міклаш, 27-02-2013

зачепило..

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тата Рівна, 27-02-2013

Браво, Ніко!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 27-02-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© михайло карасьов, 26-02-2013

Дивовижно

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Мисковець, 26-02-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Марко, 26-02-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Борис Бібіков, 26-02-2013

так рвучко-відверто

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Відана Баганецька, 26-02-2013

одразу

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Терцина, 26-02-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.71771502494812 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …