На Різдво,
Коли діти носять вечерю до своїх близьких родичів,
Я приїхав у рідне село до баби й діда.
Після трапези
Ми залишили кутю й немиті ложки на столі
Для спільної Святої Вечері роду
І вклалися спати.
А уночі
Мені наснився дід,
Котрий надумав у січні пересаджувати Варварин Цвіт,
Що вже майже всихав, але цвів із останніх сил,
Із старої дірявої каструлі у глиняний горщик.
Для цього
Він поліз у власноруч збудовану халабуду за хатою,
Де з давніх-давен стояв поламаний мотоцикл з коляскою,
І почав витягати звідти
Діряві кошелі, жалив’яні лантухи і старі валізи.
Дід копирсався серед того мотлоху,
Своїми натрудженими, мозолистими руками,
Шукаючи горщика і не знаходячи,
Аж доки в одній із валіз
Не натрапив зненацька на декілька пар вкритих пилом капців.
Тоді він припинив шукати,
Сів просто у сніг,
І, чомусь, довго та сумно дивився на них.
А я стояв поруч
І боявся прокинутися.
