Апостоли повертаються на вулиці Вавилонії.
У них за плечима крила повисли сухими віхтями…
Занадто багато часу пробули вони в полоні –
зостались руїни вежі, неначе останні віхи.
Неначе пусті очниці, що плачуть торішнім попелом.
Не варто було ділити невбитого звіра хутро.
Апостоли, як герої трилогії Френка Копполи…
не вміють просити двічі, стріляють влучно і хутко.
Тримають тебе на мушці – як першого з непозначених,
і хто-його-зна чи доля, чи карта погана випала…
Не час розкидати камені – збирати пора, юначе.
А біла твоя сорочка хай буде сигнальним вимпелом
для тих, що ідуть позаду… для тих, що пливуть по течії.
Кому з вас таки дістануться прокляті ключі від раю?
Кордонами перекрито можливі шляхи для втечі.
Поквапся. Цієї ночі
апостоли повертаються…
