Тож намалюй весну
на чистім біло-крейдянім папері!
Старі дерева хай цвітуть
розгорнутими крилами лелеки!
І темні контури зажурених хрестів
мріятимуть про сизу примху ранку, -
чийсь образ з росянистої імли
нечутно прийде босоніж до ґанку.
І стане тихо. Все замре в передчутті
ударів перших Великодніх дзвонів!
Зима, стривожена від гучної луни,
мов срібна акварель, розчиниться у водах.
Твій штрих Митця торкнеться неба свято:
воскресло в вись підійметься туман,
скропляючи усе, неначе святить.
І мов проміння, що торкається землі –
так обережно у старий цвинтар
ввійдеш, мій Боже, тихою ходою... -
І в травах замість крові слід
ряснітиме барвінок із росою...
