Хмеліє світанком заспане втомлене небо
Присоромлене сонце спинилось на мить серед хмар
Розхристаний вітер насвистує оду ганебну,
Обійнявши за стан очманілий небесний ліхтар
Зазирає у вікна зима крізь фіранку туману
Ховає під поділ морозне мереживо ранку
Упилась нектаром ялиці з п’янкого дурману
Грає в театрі життя світанкову коханку…
Прокинувся ранок від любощів ніжної лірики,
Розсипав на плечі доріг снігову вишиванку.
Годинник на ратуші бамкав свої панегірики...
Пробуджене місто зіграло нам: «Добро ранку»!
