яскраве світло ліхтаря перепинатиме дорогу
тобі зашитому в пальто забутому людьми і Богом
а місяць викотить у світ із холостяцького барлогу
вечіркувáтимете тут із самотою більш нікого
у вікнах вигорять слова погаснуть постаті вітринні
і час нічного дзиґаря на сплінній поділці зупинить
щоб пильнувати з висоти залиту тишею долину
а ви із місяцем удвох у змові станете однині
а десь у парку грудень ваш дістане списаний нотесик
щось неминуче і важке червоним лінером підкреслить
затре нечинні імена у неіснуючій адресі
і тричі мовивши «зима» роз’явиться у піднебессі
