|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51622
|
| Рецензій: |
96045
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 35140, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.220.63.250') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Вірш
|
|
|
| © Татчин , 09-02-2013
|
у цьому місті здвоєних речей,
де все навзаєм – слово, тіло, постіль,
де навіть час прискорено тече –
приблизно вдвоє, все вмирає поспіль.
тут все пекуче: голос, голод, шал.
і не тому, що я за кимось скучив.
довкілля пестить тисячами жал,
бо остаточно суче і минуче.
у цьому місті річка і вокзал –
апологети часу: все минає.
тут в кожну шибку вправлена сльоза:
я майже кожну поіменно знаю.
усе зникає в мареві земнім.
ці бідні строфи ззовні не пізнати.
якщо слова й лишилися в мені,
їх небагато – виношених – нате!
у цьому місті зречених – як бліх!
довкола мене люду – наче спаму!
якби я міг, то я б з тобою ліг
торкатись тіла спраглими губами.
і так лежав би вічність і мовчав.
дозріла б з часом зірка серед стелі.
і перманентно віяв з-за плеча
пекучий холод власної пустелі.
в пітьмі взаємин – музика і тлін.
усі питання місто ставить руба.
лахміття неба висне вздовж землі,
а в нім кривавить сонячний обрубок.
минають люди, наче холоди.
про нелюбов до строку не казав їм.
усі «прощай» – задавнене «прости».
а всі прощання – зречення навзаєм.
.
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
|
