«…А було в Ірландії споконвіку
всього чотири Мананнани,
що жили не в один час.»
(Скела «Сватання до Луайне і смерть Атірне»)
Емайн Маха. Її холодні камені
І зелені пагорби журби
Співають все ту ж пісню
Хвилями запашної трави,
Що і в часи Еохайда Мугмедона
Та його гордих синів –
Бряна, Айліля, Фіахра, Фегруса
та Ніла – короля королів,
Якому сама Влада
Подала воду з криниці вічності
Наповнивши глек пам’яті
Явившись мисливцям епохи,
Що заблукали у нетрях буття
І старою потворною,
І прекрасною дівчиною.
Суха гілка тису
Посеред оберемку хмизу –
Це твоя забута легенда
Країна Трилиснику
І Священного Каменя!
Я друїд-коваль віщую
Знаками мальованими
На білому камені Улада,
На підвалинах дому Дінн Ріг:
З білої піни хвиль
Прийде на землю Ірландії
П’ятий Мананнан –
У променях слави
Вісником Волі.
