Яких пісень, якого, Боже, снігу,
якого снігу і далеких верст
несе тобі душа його незмигна,
немов на гору скрижанілий хрест?
Хто нас пізнав? З дороги нас не збочив?
Хто нам знайшов ночівлю і слова?
Цю скіпочку, цю білу нитку ночі,
цю, вихоплену дланню з рукава?..
Бо далі що? – Химери і погоні,
відлиги і надії, і вода…
Надії – марні. У його долонях
тепер найкраще спиться холодам.
Ще тільки Мати біля ополонки
йому востаннє ризи відпере…
І зникне шлях. І кров стечеться тонко.
