Так чи так – ця діра тут надовго, Алісо,
і тобі в неї падати ще не раз, і напевно не два…
Щодо кролика…
вшився, як водиться, лісом,
записавши на тебе усі спадкоємні права.
Тож танцюй – ти отримала те, що хотіла:
чаювання під липами, дивне життя навпаки…
Мила посмішка кото-чеширського тіла,
пропливаючи повз, доторкнеться твоєї щоки.
Весь цей світ божевільний, немов Капелюшник.
Ти збагнеш, пиріжки – то найбільша з його ідеом.
І отак воно йде. Від могили, либонь, до пелюшки…
а за тим – абсолютна часткова така невідом-
ість.
Дочекавшись останньої партії в шахи,
хай замовкне і слухає королівська обкурена рать
твою тишу. Глибоку, як вУгільні шахти,
що крізь них проростає і дихає чорна діра.
