Стихає світ, немов не стало гасу
для сонячної лампи за вікном.
Я не зникаю, просто серце гашу:
нехай не бачать світла білі стражі
у тьмі - і оминуть моє житло.
Схолонь і ти, не ятри, схоронися,
нехай засиплють борошном ліси
і запечатають промерзлі висі
вітри-ченці, студені чорноризці
з монастирів остиглих полюсів.
Коли зима зречеться нас, як схизми, -
тоді засну, а ти мені наснись.
Юга затихне й кулака розтисне,
і по воді – загуслій і залізній –
ми добредемо до широт весни.
