Місяць зійшов над завмерлим селом
Й, глянувши вниз, сховався за хмари.
Видно, раніш не стикався зі злом,
А, може, - злякався примари.
Тої, що йшла до білої хати.
Клацнула клямка. Зойкнули двері.
То не примара – зморена мати
Тихо зайшла до своєї оселі.
- Мамо, це ви? – з пітьми голосочок.
- Ваню, це я, моє янголятко.
- Мамо поїсти б – хлібця шматочок…
Марійка вже спить і дихає важко.
- Ой лишенько! Дітки, нема чого їсти:
Сьогодні в колгоспі нам хліб не давали.
Двічі у нас були активісти –
Іроді кляті, все з хати забрали. –
Метнулась по хаті, а думки як іржа:
- Марійка, напевне, помре ще до ранку.»
Схопила з полиці миску й ножа,
І миттю була вже на ганку.
Рукою пробігло лезо ножа…
- Матір Божа! Спаси мою душу, -
Капнула в миску із кров’ю сльоза.
- Дітей рятувати я мушу…
Дітки мої, піднімайтесь хутчіш.
Я принесла вам поїсти.
Ваню, ти миску притримуй міцніш:
Стомилася я. Мені треба сісти…
Синочку, то добре, що Марійка пила…-
Хустинка від крові вся мокрою стала.
Тихо з стільця на підлогу сповзла
І більше вона вже не встала…
Місяць уже на спочинок пішов.
Підіймалося сонце багряне.
Світилась роса, мов мамина кров.
Похмурі стояли селяни…
Вивели діток із хати в сльозах.
Матусю у хаті лишили лежати.
Усмішка була на мертвих губах:
Смерть діточок не посміла забрати.
