З індіанського літа приходить ловець слідів,
Сіда до вогню, розплітає косу
І приносить звістку про те, що цей світ дозрів,
Зірвався
й котиться
в осінь.
Дістає з торбини висушену сон-траву,
Згадує про те, як гірчать дими,
Як пантрував на звірів рудих,
Як зустрічався із сивими,
Як згубив сліди, що лишили ми,
Як з дощів і туманів
висновують свої оповіді
шамани.
В’є мотузки, лаштує пастки,
Низає кроки на вервиці,
Змотує стежки на клубки,
Перебирає пам’ятні вузлики,
Витрушує з рукавів
жмутки
жовтих
днів.
Фіолетові дикі вершники
На поля вересові вернуться.
Хтось мідноликий далеко в горах
Гадатиме
на метелику
у руці.
Зберуться в лісах стежники
За нитками зникомими стежити.
Схиляться вітри над жаринням грітись –
Розвіють попіл до країв світу…
…Стукають в двері птахи,
Приходять прощатися:
Кому на захід, кому на схід,
А кому –
назавжди.
