Пускали в небо феєрверка
Й шугнув кажан – дурна тетерка,
Щоби піймати сяйний цвіт.
Зачарувала бевзня квітка,
Що виникла в пітьмі з нізвідки,
В нікуди правлячи свій літ.
Бідак забув перестороги
Й мерщій забравши в крила ноги,
Вогню метнувся вперегін.
Та ледь наблизившись до палу,
Пізнав горіння не помалу –
Вповні, й урвав безумний гін.
Валився вниз, палав як фаєр,
І був би вмер, та Бог не фраєр –
Порятував йому життя.
Звідтоді печений, кульгавий,
На гілці, чорний наче ґава,
Висить і квилить мов дитя.
Бува, спроможеться до лету,
Утім, на віддаль недалеку,
Гачком стовбурчиться нога.
Ще озирне шумливу птицю,
Піймає там якусь нічницю,
Але в очах його нудьга…
