Моя шкіра протестує. Зима раптова.
Високі палимо помисли, палимо знову.
День обкрадає груднева хвижа несамовито.
Мороз по шкірі, по нервах, - лезом бритви.
Ей, обережніше : кров гаряча, я не померла !
Продукую тепло, зігріваю, ношу штучні перла.
Серед бруду міського шукаю власну гармонію.
Про Францію мрію, про чудову мрію Японію.
У вітринах шукаю не стейк, а банальний шматок підчеревини.
Моя шкіра відчула гротеск шматка сьогодення.
Чим зима завинила, - питаю, - чим завинила?!
Гетеесом, прадІдом чи татарами з Кримом?
До папуг, хом`ячка найдобріший хто,- не до людини?
Переможця не визначають за відсутності рими.
Я несу своє тіло, чи пак, душу, закуту у ньому -
дві субстанції мерзлі на грудневому аеродромі.
Не війна, не війна! Але вкотре, вкотре офіри.
Відрікаємось, палимо. Палимо. Моя. Протестує шкіра.
