В крихких сутінках снігу - нікого з нас.
Задзеркалля затаєно слухає сиву ноктюрну.
Ти випрошуєш в ночі її стоголосий джаз,
Де мелодія-крига запалить себе й кине в урну.
В домінантах зітхань - все примарні сліди, все слизькі...
І - як лезом по шклу, і як шквалом по злючій невтомі -
Ти благатимеш вечора правди і снігу на скроні
Чи недопалку серця у тіло крижини-руки...
Ти молитимеш снів, ворожіння шепочучи... Літо
Накликатимеш в пустку холодних нічних порожнин.
На гліссандо зітхнувши, вірою скріпнеш. Жити
Стане майже можливо у звуглених кригах годин.
