…Тут за вікном цикади
Співають серенади
І запахи сандалу
Пронизують озон…
На місячнім тарелі
Є твій орнамент, Делі,
Що забирає й далі
І спокій мій, і сон…
Корови тут священі.
А мавпи розпущені,
По вулицях гуляють
Як в березні коти…
І дикі ці лангури
На тротуарах й мурах
Народ тут забавляють,
Піднявши вверх хвости…
А ще вони привчені
Залізти до кишені,
Чи навіть на балкони-
Такий у них вже фах…
Та як сезон настане
На персики й банани -
Немає перепонів,
Бо повно їх в садках…
Не лиш вони голодні,
У цій страшній безодні,
Для всіх живих потреба -
І кожен хоче «гам»…
І бачив я в столиці,
Як тисячі «індійців»
Живуть так «просто неба»
І моляться богам…
Боги у них є різні
І Будди, Рами й Крішни,
І храмів тут мільйони,
Про всіх не розказать…
Краса їх фантастична,
Історії містичні,
Та й як не бий поклони –
Індус ти – не козак…
Хоч є таке повір’я,
Що з нашого подвір’я,-
Із Скіфії до Інду,-
Всі арії прийшли…
Тепер брати з Мітталом,-
По сталі і металу,-
Немов дарунки східні
І нам щось принесли…
Бо ще є в них палаци...
Що в них ? Ніхто не бачив?
Живуть в них махараджі
По нашому – царьки…
То золото і срібло,
Що Індія нашкрібла,
Вам рахувать не раджу-
Чуже ж бо, не з руки…
…Спускаються тумани,
Мов хвилі від дурману,
По всій отій столиці,
Але то не біда…
Бо дні тяжкі в індуса,
Хоч хочеться й спокуси,
Та й жінка просто – Миця,
А не якась Бурда…
А щодо Камасутри,
То є прислів’я мудре:
Якщо дітей багато,
То й є в сім’ї любов…
І повертає тато
До халабуди-хати,
Де хочеться кохати,
Й любити знов і знов…
