Було спокійно, тихо і нейтрально,
Без болю сліз, стихійних божевіль,
Без грипу, зради, довгого страждання.
До дій своїх забула класти сіль.
Без кольору писалося й жилося,
Згадала, як жалітись на людей.
Нестриженим лишалося волосся,
А нігті не торкалися ідей.
Вірші свої на мить чужими стали,
Для чого я видушую слова?
Для кого і навіщо я писала?
Де правда? Де історія нова?
Надважко те натхнення звідкись взяти,
Не було теми й досі ще нема.
Таку тримала за постійність плату.
Вже досить. Відтепер я не німа.
Лиш де знайти закоханість для себе?
Так треба. Навіть лише однобоку…
Щоб знову задивлятися на небо.
Щоб знову в комусь десь знайти мороку.
