Не зрозумів навіщо в очах горить вогонь весни
Не зрозумів чому у грудях зачинялись грати
Навіщо часом тягнуться хвости?
Навіщо хворим здорових лікувати?
Відповіді чомусь шукав у світлі проїжджаючих вагонів
І нутрощі чомусь мої такі крихкі-крихкі
Мабуть це доля – коли від відчаю пітніють долоні
А тротуари від весняного вітру такі вогкі-вогкі
Ох ці думи – снаряд, що не розірвався
Мізки – мутна каламуть
Я ж про тебе нічого не дізнався!
Ці руки зовсім не руки – це отрута, це ртуть
Йдучи вперед через терни слизьких слів і фраз
Вражений через тебе самим собою
Я все-одно не зрозумів чому програю раз у раз
Не зрозумів чому холодні вулиці відбивають звуки твоєю ходою
