Доплакує осінь. Уже їй лишилось недовго
кропити слізьми листопадові села й міста...
Для неї одна тільки є у цім світі дорога,
незмінна, холодна, коротка і дуже проста.
В минуле. В пітьму домовини прожитого вчора.
Чи хоче? Не знати. Та вибору їй не дано.
А поки у ній іще тонуть підошви й підбори...
А сіра печаль переходить потроху у сон...
Поглине земля свій покров з бездиханного листя,
замерзне безсило остання осіння сльоза.
І вже підкрадається холод зими гонористий,
щоб також колись у цім світі лишитись позаду.
