Нестримно холодіє співчуття,
а під вікном чаїться осінь клята
і кличе пошепки зимове забуття
змія - душа, отруйна і строката,
та я дивлюсь у тьмяне відбиття
і бачу зараз: під обличчям ката
десь, в глибині, приховане дитя,
що пильно дивиться очима тата,
на те, як уповільниться життя,
готуючись до смерті, як до свята.
