Уже насправді здушена зимою осінь ,
Чалапає за мною слизьким туманом.
Звивається гадюкою і запліта вужів у коси –
Сонних чи мертвих.
Й не одна, а з Паном.
Дрібні монети – срібні… ні, залізні
З небес красивих падають на очі.
Двоїсті язики углиб залізли.
Й мені від того слизько,
Отче.
