1.
я тобі
не біле зі смужкою блюдце,
твої безкінечні діти – не мій тягар, о-о-о!
це, мабуть, тобі міністр охорони людства,
на весь кабінет дихаючи перегаром,
сказав:
«зозуле! (тицяє пальцем, немов хлопчисько)
глянь! он стоїть ненормальна, дурна, приречена,
бери користуйся,
все за законом чисто,
байстрята твої
будуть завжди до речі їй,
неси хоч сотню на день: вона без печалі
стане їм чимось подібним до сиротинця,
а також – прийомною мамою і харчами:
від неї щодня
відгризатимуть
по частинці».
2.
зозулята мене обсідають і їсти просять.
я підставляю їм
спину,
живіт,
голову.
дехто жаліє і підсипає проса.
дехто – сміється,
діти – ревуть голосно.
іноді надто важко приймати правду.
ці зозулята виростуть незабаром.
знати не хочу,
хто мене їм порадить,
на весь кабінет
дихаючи
перегаром.
