Росія! скільки в цьому слові
Жалю, ненависті та болю
Для українців, для народу,
Що добровільно втратив волю,
І опинився у ярмі...
Страшному братньому ярмі,
Що гірше панської неволі;
Де все замішане на крові,
Де брат знущається над братом,
Де брат стає безжальним катом,
Де нищать гідність, честь і славу,
Де силоміць кладуть на лаву
І вибивають батогом
Любов до власної країни,
До Батьківщини - України!
Де нищать материнську мову,
Де примусово знов і знову
Привчають до чужого слова...
Отак нас москалі любили:
Коли хвалили, коли били,
Інколи голодом морили,
І тайкома могили рили,
Щоб нишком трупи поховать
І страшний злочин приховать...
Все... поховали...
І поховання розрівняли,
Щоб у майбутньому не знали,
Як українців убивали.
За рідну землю мордували,
У буцигарнях катували
За добру пам'ять про дідів...
Ми все терпіли від братів;
Бо це ж брати... Брати?! Кати!
Хіба брати так учиняють? -
Підступно землю забирають,
В ярмо неволі запрягають,
Та землю горем засівають;
А наостанок, щоб вродило,
Людською кров'ю поливають...
Так москалі хазяйнювали:
З народу пам'ять вибивали,
Все українське зневажали,
Та ображали, як могли:
"Вы - малоросы, вы - хохлы!" -
Отак повчали нас брати
В часи імперської доби...
Авторські права (с) 2012 Вадим Ґонтаренко
Усі права застережено
