...а далі не було нічого, дірявий човен
поволі вростав в зеленіючу шкіру хвилі
і першими жовтими кулями мітив жовтень
пінисті згини байдужих солоних вилиць
всієї води, що згортала усі барикади
всієї землі, що байдуже дивилась у обрій,
де щогла зникала у відблисках тліючих згарищ,
а згарища вили вовками на місяць повний.
Вагітний холодними зорями неба місяць
вагітне вітрами всього узбережжя небо
риби на березі, чайки, що в хмарах квилять
і блискавки-змії, що цілять в старі дерева...
... поволі усе поринало у вогку темінь
не стало ні птаства, ні моря, ні решток щогли
усе почорніло, а згодом назовсім щезло
лиш хвилі лизали пісок і пірнали у нього...
