Ти віриш.
Не мені не ночі
і не пилу на твоїх віях.
Ти щодня збираєш
багато-пребагато пилу
тому що з вітром граєш у баньки
і коли потім ти дивишся на мене
твій погляд срібнішає.
І тоді найдивніша і найреальніша
твоя срібна сльоза
крапає мені в саме серце
і я не знаю кращого дотику
ніж відлуння невидимого солоного соку
природности.
Ти
віриш.
Бо це неможливо осягнути.
Бо я налаштовуюсь на тебе
наче скрипаль перед своєю смертю
щоб зіграти межу.
Але мені постійно здається ніби я
фальшивлю. Ти
підказуєш
бо я живу.
Бо заради тебе приходить весна
а осінь потрібна лише для того
щоб весна могла приходити
щороку.
Ти віриш душі.
Ти віриш.
Ти вірш.
