я сьогодні забула одягнутися
ранок стягнув із мене ковдру сновидінь
залишилося тільки намисто із мрій
я ніколи його не знімаю
вітер одягає мене у свої подихи
намистини колишуться
наче хочуть зірватись
і полетіти до вирію
а там здійснитися
жаль іще далеко до осені
далі ніж до кінця світу
ти сьогодні забула одягнутися
подумки шепоче мені на вухо
моє відображення у очах вітру
я ж поправляю намисто із мрій
як найкраще вбрання
міцно тримаючи його
як останню одежину
та тільки-но вітер
підморгнув мені третім оком
мимохіть зачепивши своїми віями намисто
мрії розсипались
і покотились до вирію
