Принеси мені золота й рік…
Я така, я чекати не звикла…
Де твої надвечірні музики?..
Де душа отого чоловіка,
що ніколи не буде старим?..
Принеси мені золота з рік.
В цьому замку сама я, сама.
Крижана, крижана, скрижаніла.
До молитви несе моє тіло
із дерев облетіла зима.
Напинає сльозу, як вітрило.
Як фату приміряє туман.
Скільки літ я ще буду сама?..
В головах чорнобривець розцвів.
А земля вже була прохолола…
Напиши мені золотом поле,
щоб я вийшла судомна і гола,
всі на світі дощі проколола
перелущеним серцем кривим.
Я квасоля, я – дика квасоля…
Я втечу у дощі золоті…
Хай погоня, хай буде погоня…
Хай стріла поцілує у скроню…
Хай мене принесуть на щиті…
Я втечу у обійми густі
чоловіка, що сном і безсонням
оповив мене на видноті…
Хай мене принесуть на щиті –
я втечу у дощі золоті.
